...у місті зі скла... ...крізь шум автострад... ...я так тобі рад... ...просто приснись... Місто зі скла, де екрани не сплять, Тисячі ліній в тумані висять. Малюю тебе крізь холодні тумани І бачу в пікселях криваві тюльпани. Тут кожен у тренді, на стилі й на понті, Шукає свій рай на чужім горизонті. І я в цьому театрі абсурдних масок Не кращий за інших таких же пасок. Знов вогні прорізають ніч, як леза, Я тут один, шукаю антитезу. Але чую твій голос крізь шум автостради, І він, наче вітер, зриває блокади! В моїх снах — твої неонові коси, Наче в полі нічному серпневі роси! Це мій Дзеркальний Фронт, неонові очі, Де я сам проти себе воюю щоночі! Крізь цей цифровий, безкінечний тунель, Я біжу за тобою в нову паралель! На стінах графіті, на вулицях шрами, Ми в онлайні ховаємось від цієї драми. Лайкаєм пости про завтрашнє диво, А за вікном сьогодення — жорстке і правдиве. Хочеш бути сильним — качаєш залізо, Та в голові вірус по самі карнизи. Думки — лабіринт, де немає виходу, І кожен крок в натовпі — крок до відходу. Неонова ніч, а в серці так темно, Я згадую все так до біса даремно. Але чую твій голос крізь шум автостради, І він, наче вітер, зриває блокади! В моїх снах — твої неонові коси, Наче в полі нічному серпневі роси! Це мій Дзеркальний Фронт, неонові очі, Де я сам проти себе воюю щоночі! Крізь цей цифровий, безкінечний тунель, Я біжу за тобою в нову паралель! Кажуть, ворог далеко, за сіткою й дротом. Та я дивлюсь в дзеркало й бачу його навпроти. Розбиваю скло, але з уламків нових Дивляться тисячі інших... таких же... мовчазних. Сигнал-імпульс, лови і тримай, За горизонт зі мною тікай! Кожен із нас — це і є лінія фронту! Не здавайся... До самого кінця.