"Наші шрами" Скільки ще ночей без сну? Скільки сліз в суху землю? Скільки разів бачити весну, та не вірити нікому, наче в пеклі? Скільки слів, що стали пилом? Скільки рук, що вже не гріють? Нас питали: "Ви втомились?" Ми мовчали. Ми досі мрієм. Скільки шрамів на асфальті? Скільки в пам'яті прогалин? Нас хотіли бачить в пастці, А ми встали. Із руїн повстали. Кожен дім – своя фортеця, кожне серце – ніби криця. Скажи мені, скільки ще битиметься, перш ніж остаточно зупиниться? Імена стирають з карти, Їх міняють на номери. Кажуть, ми були не варті... Але ми ще тут. Не вмерли. А над нами – хвилина мовчання довжиною в життя, Кожен подих – це виклик, це крок в небуття. Замість тисячі слів – лише попіл і дим, Але в кожному з нас проростає новий Єрусалим! Імена не забуті, вони в наших очах. Це не пам'яті знак – це наш вічний маяк! Скільки віри ми спалили, щоб зігріти хоч дитину? Скільки раз себе губили, щоб знайти свою країну? Генерали креслять стрілки на холодних, чистих картах, А тут кожна дитяча бійка – вже назавжди, вже не жарти. Вони кажуть: "Це статистика". Просто цифри, просто дати. А я бачу її фото в стрічці... Їй би жити і кохати. Їй би слухати The Cure, а не слухати прильоти. Скільки ще таких історій змиють весняні потоки? Імена стирають з карти, Їх міняють на номери. Кажуть, ми були не варті... Але ми ще тут. Не вмерли. А над нами – хвилина мовчання довжиною в життя, Кожен подих – це виклик, це крок в небуття. Замість тисячі слів – лише попіл і дим, Але в кожному з нас проростає новий Єрусалим! Імена не забуті, вони в наших очах. Це не пам'яті знак – це наш вічний маяк! Скільки? Скільки коштує світанок? Скільки коштує тиша? Вони думали, ми зникнем... Але пам'ять голосніша. Вона кричить іменами... Тих, хто вже не з нами... Вона гоїть наші рани... Своїми ж шрамами... І не буде хвилини мовчання. Буде вічність для співу. Буде сонце. І буде світання. Після болю і гніву. Буде...